В степах, де гриміла 
Козацькая сила, 
Від світу-потопу 
Лежала могила. 
      Лежала могила, 
Як тая цариця, 
Що ї зашептала 
На сон чарівниця. 
      І стан її пишний 
Трава покривала, 
І голову сонну 
Калина вбирала. 
      І гілля калини 
Плелося косами, 
І кетяги красні 
Спадали биндами. 
      Із лівого боку, 
Словами ізрита, 
Лежала край неї 
Камінная плита. 
      Чи прошлого пам'ять, 
Чи того, що буде, — 
Що писано в нії, 
Не відають люди. 
      Як військо, чорнобиль 
Стояв на сторожі, 
І пісні їй піли 
Пташенята божі. 
      Скажіть мені, люди, 
Кому з вас не мила, 
Кому з вас не люба 
Була та могила. 
      Зійдітеся ж, люди, 
Край дороги станьте… 
Стисніть своє серце — 
На могилу гляньте!.. 
      Могило-могило! 
Ти, пишна могило!.. 
Де ділися чари, 
Краса куди сплила?.. 
      Коса із биндами 
Лежить край дороги, 
Покошене військо 
Доломлюють ноги. 
      Пройшли тяжкі плуги 
Через твоє тіло, 
І пишнеє тіло, 
Як вуголь, зчорніло… 
      І тілько лиш камінь 
Край нього біліє, 
Но вже письмо друге 
На ньому рябіє! 
      І поле чорніє, 
Коріння зсихає… 
І бусел перистий 
По скибах ступає… 
      Споров плуг тяженький, 
Задряпало рало, 
І в рани насіння 
Нерідне запало. 
      Запало насіння, 
Коріння пускає 
І силу чужую 
Без жалю спиває… 
      І в місяців кілька 
Край тої могили 
З чорнобилем разом 
Коноплі вродили!.. 
      Чорнобилю много! 
Подивіться, люди! 
Но бог святий знає, 
Що то за рік буде… 
      Де була калина, 
Там нап'ята буда… 
Не верху могили 
Чорнобилю груда… 
      І димить чорнобиль, 
Заким запалає… 
І "Вічную пам'ять" 
Божий птах співає…