Спи, дитя моє, ти — життя моє! 
Спи, дитя моє красне! 
Поки сонечко не запалиться, 
Поки місяць не згасне!.. 

Спи, дитя моє, ти — життя моє! 
Тілько щастя і долі! 
Будеш цілий вік, як той чорний віл, 
У ярмі і неволі! 

Тілько губонька залепечеться, 
Слаба ніженька стане, 
Слаба рученька перехреститься — 
Твоє горе настане. 

Не підеш з дітьми, не побавишся 
На пуховім пісочку, 
Не прийдеш сюда, не положишся, 
Не заснеш в холодочку!.. 

Не з дітьми підеш — панську череду 
Поженеш ти на поле!.. 
Не пісок м'який — стерня острая 
Босі ноги наколе!.. 

І від сонечка не сховаєшся 
За відорану скибу; 
Зав'ялить тебе в полі сонечко, 
Як ту в'ялую рибу!.. 

І не раз сльоза із очей спаде 
На запалені груди, 
І сльозу твою тілько бог їден 
З неба видіти буде! 

Станеш хлопцем ти, станеш парубком, 
Тобі все їдна доля: 
Череда мине, найде панщина — 
Їдна й тая ж неволя. 

І що божий день осавула йде: 
Ти вставай до роботи!.. 
Ти вставай, роби від неділеньки 
До самої суботи… 

І що божий день будеш до світа 
До роботи вставати; 
Свою силоньку ні собі, ні мні, 
А панам виробляти. 

А там панові не вподобався, 
Писарині якому, — 
Ноги здибають, руки спутають 
І звезуть до прийому. 

Станеш голий ти у присутствії, 
Як родила тя мати… 
І зачнуть тебе пани з дохтором, 
Мов коня, оглядати!.. 

І забриють лоб — і до церкви враз, 
Там присягу прокажуть; 
У мундир вберуть, оружжо дадуть, 
Світ навіки зав'яжуть! 

Поженуть тебе в чужу сторону, 
І зачнуть муштрувати, 
І приказ дадуть — мову рідную 
На чужую зламати… 

І наломишся, і забудеш ти 
Свою мову рідненьку, 
Спом'янеш не раз не по-рідному 
Свою рідную неньку… 

А прийде війна — зложиш голову!.. 
Де і хто поховає? 
Не згадає мир, не спитається, 
Хіба бог спам'ятає!.. 

Спи ж, дитя моє, ти — життя моє! 
Спи ж, дитя моє красне! 
Поки світ стоїть, поки з місяцем 
Враз і сонце не згасне!..