Голе-голе моє поле! 
Де ж ви, ясні квітоньки? 
Позгасали, поспадали, 
Як на небі зіроньки. 

І стебло пересхло, 
Як билина, полягло. 

Діти-діти, мої квіти! 
Як погляну я на вас, 
Серце мліє, каменіє, 
Що цвіли ви тільки раз. 

Раз росли, раз цвіли 
І без долі опали. 

Не для ділка свого бджілка 
Вас ізссала, як дитя, — 
То жарою, як марою, 
Перервало вам життя. 

І роси ні сльози 
Не спадало для краси. 

І дівчина, як калина, 
Вас не рвала на косу — 
Вас зірвали-розірвали 
Вітри буйні без часу! 

І без літ на весь світ 
Розпустили в'ялий цвіт. 

Доле-доле, моя доле! 
Верни ж мої квітоньки, 
Верни діти, мої квіти, 
Верни ж мої зіроньки! 

Але ба — не сівба! 
Не мине моя журба! 

26 декабр[я]