Не дивуйтесь, добрі люди, 
Добрі люди, ви, сусіди, 
Що задумуюсь між вами, 
Що журюся я завсігди. 

Літа мої молодії… 
Що ж по тому? Що ж по тому, 
Як без щастя, як без долі 
Жити в світі молодому? 

Моє щастя за горами, 
Може, другим помагає. 
Моя доля враз з Дунаєм 
В синє море упливає. 

Життя моє! Життя моє! 
Ти — покошеная нива. 
Не зосталась, не пригнулась 
Жадна квіточка щаслива. 

Серце сохне, серце чахне, 
Душа рада в холодочок; 
Но де гляну, подивлюся — 
Тільки камінь та пісочок. 

Серце сохне, серце чахне, 
Як в полі билина тая, 
Поки його не пригорне 
Де могила сировая. 

І пригорне могилонька!.. 
Хто ж рідненький там заплаче? 
Хіба ворон чорнокрилий, 
Пролітаючи, закряче!.. 

І пригорне могилонька!.. 
Хто ж за мене спогадає? 
Як подумаю за сеє, 
З жалю серце розпукає… 

Не дивуйтесь же ви, люди, 
Не дивуйтесь ви, сусіди, 
Що задумуюсь між вами, 
Що журюся я завсігди! 

29 июня 1854 года. 
Кам[енец].-Подол[ьский]