Вдався батькові синок, 
Та такий ледащо, 
Що робити, хоч убий, 
Не буде нізащо. 

В поле нікгди ні ноги, 
З школи утікає. 
Лежить тільки, як бугай, 
Яйця вигріває. 

Що не бився з ним старий, 
Не дав собі ради. 
На остаток всіх кумів 
Зводить до поради. 

Розказує їм біду, 
Сина закликає 
І останній раз його 
Із жалю питає: 

"Ну скажи ж мені тепер, 
Як сам здоров знаєш, 
До чого б ти сам хотів, 
Куди здатність маєш?" 

А син голову схилив 
Та за брови взявся. 
"Щоб не били, — каже, — лиш, 
Я би вже признався". 

"Ну до чого, лиш скажи! 
Не буду я бити!" 
"А до того, — каже той, — 
Щоб дітей робити".