Їздив дідич за границю, 
Назад повертає — 
От гуменний на границі 
Пана і вітає. 

Поклонився, привітався. 
«А що там, Іване?» 
А гуменний йому каже: 
«Та все гаразд, пане. 

Одно тілько…» — «А що тілько?» 
Дідич обізвався. 
«Та то, пане, що ваш ножик 
Складаний зламався». 

«Ну! Зламався, так зламався, 
Що там споминати. 
Певне, хлопці мали гратись 
Та й мали зламати?» 

«Таки правда, ясний пане! 
Хлопці ізламали, 
Лиш не грались, а сивого 
Коня білували». 

«А з чого ж то сивий згинув?» 
«Пані хорували, 
За лікарством як погнали, 
То і підірвали». 

«То і пані хорувала? 
Ах, боже мій, боже! 
Що ж? Здорова моя пані? 
Говори, небоже». 

«Помоліться, пане, богу! 
День лиш хорували, 
А на другий од пожару 
Богу й душу дали!» 

«Од пожару?.. Що такеє?..» 
«Просте, пане, діло: 
Як зайнявся тік у пана, 
То все погоріло!» 

«Пані вмерла, все згоріло… 
Будь здоров, Іване!..» 
«А ще ж панна ваша вдома, 
Поверніться, пане!» 

«Що ж там, голубе Іване? 
Як там бідна дочка?» 
«А нічого, уповила 
Хлопця, як линочка!» 

Спом’янув тут бідний дідич 
Чорта і чортицю, 
Плюнув з лиха, сів на бричку: 
«Рушай за границю!»