Читав рабин свої книги 
Двадцять і сім років, 
Перечитав всіх талмудів 
І усіх пророків… 

Читав двадцять і сім років, 
Ні з ким ані слова!.. 
З ним не сміла говорити 
Й сама рабинова. 

І чи то він свою мову 
За той час забувся, 
Чи з великої науки 
З розуму схибнувся, 

А як вийшов уже на світ 
Жидову учити, 
Він зачав уже на мигах 
З нею говорити!.. 

Чудуються, дивуються 
Жиди бородаті — 
І давай по цілім світі 
Гонців розсилати! 

Ганяються гонці всюди, 
Мудрих зволікають; 
Та щось мови його й мудрі 
Не дуже втинають. 

Але іде запорожець 
Та й почав питати: 
«А що у вас, жиденята, 
Доброго чувати?..» 

Жиди й кажуть козакові: 
«Таке й таке діло!..» 
«Ет! Дурні ви, жиденята! — 
Козак каже сміло.— 

А скажіть-но,— каже,— тому 
Величному пану, 
Що я із ним хоть і зараз 
До розмови стану!..» 

Пішли жиди до рабина, 
Разом повклякали, 
Доткнулися його капців, 
З страхом запитали, 

Чи звелить він козакові 
Мовити з собою… 
Рабин тільки подивився, 
Махнув бородою… 

І вернулись жиденята 
Козака просити, 
Щоби козак із рабином 
Ішов говорити… 

Прийшов козак, поклонився, 
Рабина вітає… 
Але рабин встає з крісла, 
Палець наставляє… 

Наставляє — біс то знає, 
Чого рабин хоче!.. 
Але козак йому сунув 
Аж два перед очі!.. 

Кивнув рабин головою, 
Махнув бородою; 
Показує йому вгору 
Правою рукою!.. 

«Він угору! Тра донизу!» — 
Козак розважає 
І нагнувся і рукою 
В землю утикає!.. 

Махнув рабин головою, 
Подивився всюди 
І складає собі руки 
Наохрест на груди!.. 

Тогді козак приступився — 
Як заїде в пику!.. 
Ціле місто зворухнулось 
З галасу та крику!.. 

Але рабин знов спокійно 
Махнув бородою! 
Поклонився козакові, 
Пішов з жидовою. 

Приступили жиденята, 
Рабина питали: 
«Що пан рабин з запорожцем 
Розмовляти мали?» 

І сів рабин коло школи 
Та й став говорити: 
«Я питався: хто б тебе мав 
Такий сотворити?..» 

А він мало так казати: 
«Що питати много? 
Той мене мав сотворити, 
Хто тебе самого!..» 

Я, герехт! Що правда, правда! 
Я ще був питати: 
Хто б то був, що мав над нами 
Небо збудувати? 

А воно пак так розумно 
Мені відказало: 
«Той і небо, хто і землю 
Сотворити мало!..» 

Я ще був йому казати, 
Що бог не гнівливий, 
А воно мені сказало, 
Що і справедливий!..» 

Підступили й наші люди, 
Козака питали: 
« А що то ви із рабином 
Розмовляти мали?..» 

«А що ж, люди? Та жид жидом! 
Я лиш показався, 
А він пальцем вже до ока 
Мені добирався… 

Та мене-то не схитрити, 
Знаю чого хоче, 
Та йому аж два козацьких 
Сунув перед очі!.. 

Видить рабин — не злякає! 
«Повішаю!» — каже. 
А я тебе, йому кажу, 
Закопаю, враже! 

А він каже: «Зв’яжу руки!» 
Чи чули огиду?.. 
А я його за то в пику: 
«Брешеш, скурвий жиду!..»