Іде Мошко через ліс, 
Аж вовк вибігає; 
Мошко скочив на пеньок, 
Аршин підіймає. 

І аршином навісний 
До вовка цілиться — 
Аж тут — трах! — із-за корчів 
Бахнула рушниця. 

Бідний Мошко як стояв, 
Так і затрусився 
Та із пеньку сторчака 
В рів і покотився. 

От ті вовка потягли, 
Покинули жида… 
Але якось у рові 
Одійшла огида. 

І зводиться стихача, 
Аршин підіймає, 
Оглядає здалеки 
Та й сам промовляє: 

«Вісім,— каже,— літ ходив 
Я з тобою шити, 
А все-таки я не знав, 
Що ти був набитий».