Сидить москаль на прилавку, 
Прищурює очі… 
Так і знати: москалина 
Вареників хоче. 
Хоче бідний вареників, 
То й ніщо питати! 
Та тільки їх по-нашому 
Не вміє назвати. 
«Хазяюшка, галубушка! — 
Став він говорити. — 
Свари-ка мне вот энтаво!..» 
«Та чого зварити?..» 
«Да энтаво… как, бишь, ево 
У вас называют?.. 
Вот, что, знаешь… берут тесто, 
Сыром накладают…» 
«Та бог його святий знає, 
Що вам, служба, гоже!.. 
Тісто сиром накладають… 
То галушки, може?..» 
«Не галушки, не галушки, 
Я галушки знаю… 
Свари-ка мне, галубушка… 
Все, бишь, забываю… 
Уж с глаз долой, так с памяти!.. 
Вот энтакой бес-то!.. 
Да знаешь ли, энтак сыр-то, 
А на сыре тесто!..» 
«Та бог його святий знає 
І добрії люди!.. 
Сир у тісті?.. Хіба, може, 
Чи не пиріг буде?» 
«Да не пирог, голубушка… 
Экая досада!.. 
Да знаешь ли, туда масла 
Да сметаны надо!..» 
А вона-то добре знає, 
Чого москаль хоче… 
Та чекає барабана, 
Заким затуркоче. 
Як почула барабана… 
Слава тобі, боже! 
Та й говорить москалеві: 
«Вареників, може?..» 
Аж підскочив москалина… 
Та ніколи ждати. 
«Вареники-варєніки!» 
Та й пішов із хати.