Начитався піп удовий, 
Як святії жили, 
Як то вони по пустинях 
Господа молили… 

Та й задумав і сам, грішний, 
З світом попрощатись, 
Зайти куди межі пущі 
Та й собі спасатись. 

І зібрав усю громаду, 
З нею розпростився; 
Взяв з собою молитовник, 
В пущу віддалився… 

Але де йому до пущі! 
Привик до ковбаски, 
До чарочки горілочки, 
До борщу та кашки… 

Привик собі як часами 
То й дечого вжити… 
Та де йому серед пущі 
Корінцями жити! 

Пробув в пущі одні сутки; 
Ба щось не прядеться… 
Пробув другі піп удовий — 
Ба вже й нитка рветься… 

Взяв добродій молитовник, 
Назад повертає. 
«А що ж то ви не на пущі?» — 
Громада питає. 

«Не питайте, добрі люди! — 
Став піп говорити. — 
Не з такими животами 
Серед пущі жити!..»