Колись Мошко улюбився 
У нашу дівчину. 
То, бувало, все співає 
В лихую годину: 

«Світить місяць, світить, 
І сонця не треба,— 
Він не впаде з неба, 
Бо добре держиться. 

Ой там край Дунаю 
Голуби літають,— 
Най собі літають, 
Бо я їх не спійму. 

Сів заєць на дубі, 
Оріха кусає… 
Бо він виглядав 
Милої коханки. 

Сів заєць на дубі, 
А я коло дуба. 
Як ти мені люба, 
Сказати не можу!»