Раз обходили ляхи 
Навкруги костьола, 
Захопили хто що міг, 
Ходять наокола. 

Ото мазур і собі, 
З набожництва свого, 
Перед себе захопив 
З каменя святого. 

І аж крекче, неборак, 
А святого носить 
Та щоб живо обійшли, 
Пана бога просить. 

А тут, йому не біду, 
Тілько що ступають, 
А навколо обійшли — 
Знову починають. 

Бачить мазур, що ніяк 
Справи не докаже, 
Та об землю тим святим 
Та й до нього каже: 

«Був-ись,— каже,— молодий, 
То тоді носили, 
А тепер ходи і сам, 
Мені не до сили!»