Моя хата — чорні гори, 
А постеля — камінь голий; 
Мої браття — кому горе, 
Мої браття всі соколи. 
Де ворога завважають, 
Як блискавка, налітають. 

Моє серце веселиться, 
Як запукає рушниця, 
Як турецькую скотину 
Неживою з коня скину 
Та голову його псячу 
На колі своїм побачу. 

Квітчу гору не квітками — 
Турецькими головами; 
Квітчу плечі свої сербські 
Турецькими жупанами. 
Турки кулі виливають, 
Кулі турків побивають. 

Здоров буду — то прибуду 
І до твої, аго, хати 
І з жінкою твою буду 
Цілу нічку ночувати, 
Твій тютюн буду курити, 
А кораном борщ варити. 

Візьму, аго, коня твого, 
Тогді босий ти поскачеш; 
Візьму, аго, меча твого, 
Тогді прасницю побачиш. 
Та ще тебе, вражий діду, 
Осідлаю та й поїду. 

Тогді свого доконаю, 
Псячу голову зрубаю. 
Твоє м'ясо буде в полі, 
Голова на частоколі, 
І голову черви сточать, 
А пси псину розволочать. 

Тобі горе, сербе-брате! 
Ніхто не йде помагати. 
Тілько сам ти між горами 
Справляєшся з ворогами. 
Сербин крикне — б'є рушниця, 
Тим Сербія і держиться!