Полуботку-Полуботку, 
Наказний гетьмане! 
А хто ж тобі гетьманськую 
Булаву дістане? 
Полуботку-Полуботку, 
Голубе-соколю! 
А як же ж ти підіймешся 
За козацьку волю? 
Полуботку-Полуботку, 
Рідная дитино! 
А як же ж ти ізійдешся 
З вражим Вельяміном? 2 

Не питайте, хто Павлові 
Булаву добуде, 
Є у нього Україна, 
Є у нього люди. 
І пішли вже Семен Рубець 
І Василь Биковський 3, 
Лиш чекайте, що то скаже 
Цар Петро московський. 
Нема царя в Московщині, 
Десь у Тегерані 4; 
Але посли й туди за ним — 
І вже в Астрахані. 
І за море, за Хвалинське 5, 
Листи посилають 
Та у царя серед бійки 
Гетьмана благають. 
А тим часом і Вельямін 
Листи посилає 6 
Та до царя московського 
Стиха промовляє: 
"Що робити, — каже, — царю, 
З тими козаками? 
Либонь, вони хотять знову 
Битись з москалями! 
Шумить-гуде Україна, 
Козаки гукають, 
А найбільше Милорадич 7 
З Маркевичем 8 грають". 
І подумав цар московський, 
Та й із Тегераня 
Серед зими свої листи 
Шле до Астраханя, 
Та й і каже українцям: 
"Почекайте, люди, 
Повернуся в Московщину — 
Тоді все вам буде! 
Але за то й мене тепер 
Послухайте, діти, 
І п'ятнадцять мені тисяч 
Козаків пошліте! 
З Милорадичем пошліте 
В Ладогу п'ять тисяч, 
А з Маркевичем до Хреста 
Пошліть десять тисяч!" 9 
І пішли сумні козаки, 
Нічого діяти… 
"Зато, — кажуть, — ми гетьмана 
Будем живо мати!" 
Та не ворон же то чорний 
Із соколом б'ється, 
То Вельямін з Полуботком 
За права дереться. 
І обидва Петра-царя 
Просять розсудити. 
І говорить цар московський: 
"Нічого робити! 
Треба, — каже, — Полуботка 
В Петропіль 10 зазвати 
І тут йому по-московськи 
Правду розказати!" 
І з Савичем 11 і Чарнишем 12 
Павла викликає, 
Але Павло послів собі 
Вперед посилає. 
І прибули у Петропіль 
Посли молодецькі: 
Полковники Данилович 
І Петро Корецький. 
Бунчуковий Володьковський 
І судець Грабенко, 
І військовий з ними писар 
Завзятий Ханенко 13. 
І прибули у Петропіль 
Та й говорять: "Царю! 
Візьми собі Вельяміна, 
Візьми нашу кару; 
Судці твої московськії 
Нас добра не учать, 
Багатого обдирають, 
А бідного мучать. 
Козаків за хлопів мають 
І гризуть гетьмана… 
А чи ж так то, ясний царю, 
Було за Богдана?.. 
Ти говориш, що Хмельницький 
Сам царям прирадив, 
Щоб московський воєвода 
На Вкраїні рядив; 
Але Павло Полуботок 
Не ховає слова, 
Він говорить: "Що там, — каже, — 
Батькова умова! 
Спершу, царю, піднови ти 
Нашу давню волю, 
Щоб ми самі судилися 
Помежи собою; 
Щоб ні стольник, ні боярин, 
Ані воєвода 
Не питали, не судили 
Нашого народа; 
Щоб козаки самі собі 
Розправу чинили, 
І, де три їх, щоб два собі 
Третього судили. 
І всі царі московськії 
Теє право знали 
І за нього своє слово 
Царськеє давали. 
Та й ти давав, ясний царю, 
Як ізбирав раду, 
Як давав нам у гетьмани 
Пана Скоропаду! 14 
Чого ж тепер на Вкраїні 
Воєводи стали, 
Чого права козацькії 
Й вольності пропали?!" 
Незабаром за послами 
Й Павло прибуває 
І з Чарнишем і Савичем 
К царю підступає. 
Підступає, дає листи, 
Просить за Вкраїну, 
Але, знати, й Павло прибув 
В лихую годину: 
Ані Петро, ні бояри 
За нього не дбали, 
Його листи за Вкраїну 
Під сукном лежали. 
І чекає Павло місяць, 
Ба й другий чекає, 
Ба й чекає місяць третій — 
Цар не закликає. 
"Почекай же, — Павло каже, — 
Їдна мені доля, 
Але стане й тобі хроном 
Козацькая воля". 
І останнє своє слово 
Цареві готовить; 
І приходить з старшиною 
І до нього мовить: 
"Знаю й бачу тепер, царю, 
Що ти без причини 
Підійнявся на погибель 
Мої України. 
І всі царськії укази 
Хочеш попалити, 
І всі вольності козацькі 
Хочеш потопити. 
І козаків, як худобу, 
На роботу гониш, 
І над ними "Вічна пам'ять" 
По болотах дзвониш… 
І гетьмана обирати 
Нам не позволяєш, 
І судити судців своїх 
З Москви посилаєш! 
І нас судять без закону, 
Без всякого права; 
Чи вже ж тобі за то, царю, 
Буде яка слава? 
Але нехай мені буде 
Вільно і казати, 
Що нічого тобі, царю, 
З України ждати. 
Україна — не дитина, 
Вона волю має, 
А вільного не неволі — 
Правда пригортає. 
Тепер кажи мені, царю, 
Хоч залізо терти, 
Хоч у тюрмі холоднії 
Із голоду мерти; 
Усе їдно мені, царю, 
Тілько б не видати, 
Як та бідна Україна 
Буде пропадати!.." 
І стиснув Петро зубами. 
"Шкуру, — каже, — здерти!" 
Але трохи одумався: 
"В тюрму аж до смерти!" 
І у тюрмі Петра й Павла 
Разом з старшинами 
Обіллявся Полуботок 
Дрібними сльозами… 
Обіллявся не за себе, 
А за Україну 
Та за своїх товаришів, 
Що без долі гинуть. 
Та не довго ж Павло плакав. 
Заслаб, помирає… 
Цар доктора посилає — 
Павло виганяє. 
"Нащо, — каже, — життя моє 
Назад повертати, 
Коли я не можу долі 
Батьківщині дати?" 
Петро сам іде до нього, 
Щоб перепросити, 
І дає йому лікарство, 
Просить його пити. 
Але Павло Полуботок 
Йому промовляє: 
"Дармо, царю; ти не вернеш, 
Що вже погасає… 
Живо-живо Павла й Петра 
На світі не буде, 15 
Тоді обох нас розсудять 
Правдивії люди…" 

8 июля 


_______________________________________________________ 
1 Полуботок Павло Леонтійович (близько 1660—1724) — наказний гетьман Лівобережної України (1722—1724), у 1706—1722 рр. — чернігівський полковник. Домагався від царського уряду відновлення права виборів гетьмана і ліквідації Малоросійської колегії, створеної 1722 р. з наказу Петра I у Глухові. Ув'язнений Петром I, помер у Петропавлівській фортеці в Петербурзі. Широко відома легенда про "золото Полуботка", яке він буцімто передав на депозит у Банк Англії перед арештом. 
2 Вельямін — Степан Лукич Вельямінов, царський бригадир (військовий чин між полковником і генералом), президент Малоросійської колегії. Відзначився службовими зловживаннями. 
3 І пішли вже Семен Рубець || І Василь Биковський… — Після смерти гетьмана І. І. Скоропадського (1646—1722) П. Полуботок послав військових товаришів С. Рубця та В. Биковського у Москву до царя з проханням дозволити вибори гетьмана. Проте посли до царя не були допущені. 
4 Нема царя в Московщині, || Десь у Тегерані… — У 1722—1723 рр. Росія вела війну з Іраном. 
5 І за море, за Хвалинське… — У староруських літописах Хвалинським називалось Каспійське море. 
6 А тим часом і Вельямін || Листи посилає… — С. Вельямінов особисто зустрівся з Петром I 1723 р. в Москві після повернення останнього з Персидського походу 1722 р. 
7 Милорадич — Михайло Ілліч Милорадович, український поміщік, за походженням серб, у 1715-1726 рр. - гадяцький полковник. 
8 Маркевич — лубенський полковник. 
9 …В Ладогу п'ять тисяч, || А з Маркевичем до Хреста || Пошліть десять тисяч! — Царський уряд використовував козаків на будівництві каналів, оборонних валів та фортець, зокрема Ладозького каналу біля Петербурга та фортеці святого Хреста на Каспійському морі. Козаки працювали безплатно і через важкі умови роботи масами гинули або ставали каліками. 
10 Петропіль — Петербург. 
11 Савич Семен — генеральний писар України. 
12 Чарниш (Черниш) — генеральний суддя. 
13 Ханенко Микола Данилович (1691—1760) — український поміщик, генеральний хорунжий (1741—1760). 1723 р. разом з П. Полуботком був звинувачений у зраді і заарештований у Петербурзі; звільнений 1726 р. У 1738 р. брав участь у поході російського війська на Крим. Написав щоденники "Даіріуш" та "Щоденник генерального хорунжого Миколи Ханенка 1726—1753 рр.", які містять відомості з історії України 20—50 років XVIII ст. 
14 Скоропада — І. І. Скоропадський 
15 Живо-живо Павла й Петра || На світі не буде… — П. Полуботок помер 29 грудня 1724 р., а Петро I — 8 лютого 1725 р.