Тілько-м родилась, злая недоля 
Стала, сказала без жалю: 
"Будеш тужити, серце в'ялити, 
тебе я тим благословлю!" 

З тої години щастя уплило, 
І слід недоля замела, 
Звалився камінь тяжкий на груди, 
На серце туге залягла. 

Де ступнем ступлю, тернина коле, 
Кров обкипає на ногах; 
Де оком гляну, сумно та темно, 
Ніби намітка на очах. 

Не світить місяць, не гріє сонце, 
Чорніє небо, як земля; 
І, як в склепінні межи вмерлити, 
Межи живими ходжу я. 

Знущайся, доле, не жалуй сили!.. 
До каплі кров мою іспий! 
І від людей забите тіло 
Землею темною накрий!