Збірка СИНІ ЕТЮДИ

СВИНЯ 

Це каже зоологія: «...має сорок чотири зуби. Sus domesticus: йоркширська, темворст, суфолькська, ессекська і ще багато. І ще: sus scrofa: дик, вепер — є в Азії, залишився і в Європі». Іще треба розповісти про Карла Івановича і про Хаю — між іншим, а про свиню буду говорити потім. А тепер іще про будинок, а може, ще про кого-небудь. Будинок- Будинок має чотири виходи, входи. Вихід вісім квартир, квартира чотири-п'ять кімнат, а кімнати (назад!) — дають ще квартири. У кімнатах, у квартирі, де Хая, не де Карло Іванович, нижче поверхом,— чотири квартири: Хая, сім'я товаришки Зої з Зоєю і два товариші: один товариш з товаришкою, тепер жінка (чи як там?): Райський і вона, Яблучкіна. Четвертий — Пєтушков. От. А от припустім. Два балкони: один вище, другий нижче. ...Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця... (Є такі ярки — цвіркунячі, повно точіння, коли вечір, коли в степу блукає таємно червоний огонь: мабуть, багаття, а мабуть... не знаю). Двадцять кроків гримає духовна музика — це сад «Гастроль». А коли стихає, тоді симфонічна оркестра. Дивлюсь — ліхтарі, ліхтарі, ліхтарі, як золотий горох: це над будинками, видно з будинку, що над будинками. . ...А десь збираються їхати кудись. Під'їдуть до семафора, а там ще семафор, іще семафор... Так от — під балконом гризуться собаки, зрідка плачуть коти, мов ті діти. Вечір. А потім — ніч. — Мяу-у-у! Садок. Із садка арія з «Івана Сусаніна». І тому, що Глинка великий композитор, і місто не місто, і огні не огні, сумно, тоскно, радісно... І знову сумно... Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильцями... А коли вистукував цвіркун (тоді прийшов вечір), Хая пішла на балкон і через бильця перехилилась, щоб покликати: — Ка-арль! Ка-арль! Це так: язик до піднебіння. От повторіть голосно: — Ка-арль! Ка-арль! Чоловік живе і він не знає, що він мавпує. Один зробить «гав» — другий зробить «гав!», бо в природі теж: весна заплаче дощами, а потім і осінь заплаче дощами. Між іншим, чом ми бабники. Ви як гадаєте? А от Латвія нібито ріка і тихенько струмкує, це тому, що Латвія нагадує латаття, а біля латаття вода якось завжди струмкує. Хая покликала й пішла в кімнату. А тоді на східцях шум, тупіт, і влітає канарейкою Карло Іванович. — Шьо, дєтошька? Карло Іванович «шьо» — прибалтійський акцент: «шьо». Христосик Карло Іванович, во благообразії: русява борідка, а в сірих очах смирення (вода .біля латаття тихо струмкує). Хая показала пальцем: — Там я напісяла, візьми винеси. Карло Іванович заметушився, спотикнувся, схопив «генерала» і вискочив. ...А тепер — — а тепер Хая лежить на канапі. Карло Іванович, коли розсердиться — «Ах, ці жірні шеншіні...» (здається: жірні женщини всюди, навіть, де цвіркун точить крильця, навіть сняться — всюди... жірні шеншіні...). Карло Іванович увійшов з порожнім «генералом» і поставив його обережно під кровать. І сів... і не сів... Хая сказала суворо: — Іди. Можеш іти. Можеш сьогодні не приходити. ...Коли б'ються півні, а потім один тікає, тоді одному чуб настовбурчений. Так і Карло Іванович. Карло Іванович пішов, він не розсердився, стримав себе, тому шо він північний чоловік, а на півночі довго холодно. А прийшов сюди через півгодини (на п'ять хвилин) Райський — живе за стіною. Райський прийшов сказати: — Єрунда! Єрунда: пишуться тези, тезове царство. У Райського тезовий стіл, спеціально, стоси.— Я здихаю! — Єрунда. З жахом: — Що ви робите? — Єрунда!.. Не думаєте ви цього: коли тези згоріли, тоді вилетіла з них літера «з», поширяла над землею й сіла на своє одвічне місце. І пішло звучати в другім таборі: — З-з-з-з-з-з-з! — З-з-з-з-з-з-з! Звучить холодно, уїдливо, одноманітно... Райський мовчить. Більше мовчить. Коли висловиться — —доклад по питанню... Докладач т. Райський. ...Хая взяла, за руку, а потім на вухо, а потім лукаво: — Правда? Похмуро: — Так... Тоді Хая розвела руками: 

— А-я-я... Такий розумний, а теж попались на гачок... Ну й Яблучкіна! І ще про Яблучкіну, жінку (чи як там?) Райського. А потім грала очима: — О темпора, о морес! Де нравственість? От візьміть Тему Касальську. Знаєте? Вона каже: мені що? сьогодні один, а завтра другий: не все одно, з якої чашки однакове вино пити? І брала його руку й трошки томилась: — Я не можу! Я так не можу! ...А Карло Іванович не засне, поки в Хаї не темно. Довго не темно — прислухається, хвилюється, а коли говірку чути, Карло Іванович сальтоморталить по-цирковому: залежить ноги в залізні перекладини балкона, а тулуб і голову кине вниз. Дивитись вниз не можна: в голові кружляє, упасти — розбитись на смерть. Зате так видно, що робить Хая (її балкон нижче): чи не прийшов хто, а як прийшов — що таке? ...Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця, а потім симфонія в саду «Гастроль». ...А хтось поїде кудись: під'їде до семафора, а далі ще семафор, іце семафор... 

II 

Далеко на півдні замислилось море. Далеко далека Ялта — порт. Морські купання, і море пахне, і виноград пахне, а грона з винограду на взгір'ях. Виноград в листях, і тільки зрідка соковито на сонці блищить. Так блищить: морська хвиля мчалась, й вдарило її з нальоту проміння. ...Тут Лівадія, Оріянда, Алупка, тут у старовину генуйська оселя з далекої Італії... Пахне тютюном, дурманить тютюном... Тут нащадки лихої татарви, тепер: «шурум-бурум» — спокійні, задумливі татари... І гори: Яйла, Чатирдаг, Карабах... Відпустки дають у травні, в червні і коли вже стиглий виноград. Хая чекала на свіжий виноград і була ввічлива до Карла Івановича, рідко тривожила його з «генералом». А виноград «скоро поспіє»... ...Ранок, ще рано: пів на одинадцяту. Вікна на захід, сонце на сході. Сонце зійшло, але не видно: на тім боці. ...Нарешті прокидаються, прокинулись. Нарешті — стук: це шофер. До Зої увійшов шофер. Каже: — Дозвольте посидіти. Ще не підвівся... совбарин. Це про Райського — за ним приїхав. ...Минуло ще півгодини. Не прокинувся. Шофер хвилюється: — Мабуть, піду... постукаю. Іде й каже незадоволено. — Атвєтствєнной... гіпо-по-по-там. 

...Єсть воли волов'яча шия — Райський. Шофер не заїкається; гіпопотам не скаже, скаже зайве «по»; гіпо-по-по-там. Нарешті прокинувся, умився. Поїхали. 'Тоді до Хаї постукав Карло Іванович: — Дєтошька, ті не пайдьош на шлюжбу? І чути незадоволений голос: — А ти сам не догадаєшся? Не знаєш, що в мене женська хвороба? І тихо (про себе): — Остолоп! Навшпиньках од дверей Карло Іванович. Але Хая кричить: — А молока, мабуть, не приніс? Дійсно, молока не приніс Карло Іванович. І кидається від дверей Карло Іванович. ...З усіх ніг! З усіх ніг!.. Але напроти Пєтушков: теж на службу. — А-а-а... В грудях повно почуття: не сказати, не говорити, не вимовити! (На дощі лелека вбирає в шию голову і нижче. Так Пєтушков). Конфетно, карамельне посміхається і руку плавко й обережно: — А-а-а... Карло Іванович ухилився: — Ах! Залиште! Біжить, побіг по молоко. Пєтушков конфектно, карамельне посміхається і чимчикує на службу. В дорозі: — А-а-а... І сюди, і туди безцвітний капелюшок. Згинається, туманно розпливається. І от — — служба. А потім (нарешті) — — столовка. Хитає беззубим ротом (він не старий), каже: — Ми з Григорій Федоровичем... «Ми пахали»... Це з наркомом. 1 так думають: тут — відповідальний там, там — відповідальний тут. Тому: — служба, і служба «а-прима». ...Коли Пєтушков побіг, прокинулась Яблучкіна. Стіна. За стіною Хая. Хая демонстративно вистукує закаблучками — ходить. І Яблучкіна теж.' Це так: два двори, паркан, біля паркану колючки. В колючках — і там собака, і тут собака: — Грр! Гав! Гав! — Грр! Гав! Гав! Але паркан. На Миколаївській церкві годинник ударив дванадцять. На бруку кричать грузовози. 

В квартиру увійшла уборщиця. Уборщиця становиться так: між двох дверей — Хаїної й Яблучкіної. — Баришня! Тоді вискакують разом. Яблучкіна: — Можете убирати... Котік уже сів на автомобіль. (Автомобіль підкреслюється). Між іншим: за Карлом Івановичем автомобіль не приїжджає. Хая: — Да, да!.. Будь ласка, скоріш, а то до нас, мабуть, приїде народний комісар. (Народний комісар підкреслюється). Яблучкіна зневажливо подивилась на Хаю. Гї очі кажуть: — Народний комісар?.. Гм.. Не віриться. А потім двері: хлоп! хлоп! За дверима уборщиця: чи сюди, чи туди? Вона непрактична дівчина. Але вона розуміє. Вона згадала село, вигін, дівчат і крем'я:лки. Згадала — пішла на кухню. Заплющила очі, розставила руки й покрутила в повітрі пальцями: коли зійдуться, тоді спершу до Хаї прибирати, коли ні — спершу до Яблучкіної прибирати. Не зійшлись, треба в Яблучкіної, але вона з тривогою думає, що й народний комісар — це не абищо. Убирала в Яблучкіної, а Хая демонстративно закаблучками вистукувала. Потім уборщиця прийшла до Хаї, а Хая на кроваті розкинулась. — Ах, Боже мій! Чого ви так довго? Я ж просила вас скоріше, бо до нас, мабуть, приїде народний комісар. А потім закричала глухо: — Ох! Ох! Уборщиця: — Що з вами, баришня? Тоді Хая сказала з тугою: — Ах, яка ви дура... простіть мене, Прісю. Невже ви не розумієте, що в мене хвороба матки? ...Маленька справка: Карло Іванович приходив до Зої й казав: — Ах Зою! Ві такой корошій товаришь. Ніфшелі Хая міня не люпіт? А я не маху, мі, сєвєрні люді надолько люпім... Зоя: — Я, Карло Іванович, не знаю... І до матері: — Мамо, вгомоніть Соню, чого вона розкричалась? Поколишіть... 

III 

Зоя, сім'я Зоїна. Зоя дивиться перелякано. У неї чоловіка нема (був), у неї солдатський пайок і мільйон (п'ять коп. зол. валютою) жаловання на місяць. 

Зоя дивиться перелякано: єсть вулиця, єсть вітрина напроти. Колись у вітрині було порожньо, а потім появились дамські капелюшки, і Зоя трішки забула Маркса. Хая сказала: — Бачиш, і живеш, дурочка. А то б жила в конурці. Що значить протеже? Це мені дякуй. Зоя дякувати не знає, а мати каже, що хліба нема на сьогодні (о жах!) не варили кулішу в ескадроні: Зоя працює в ескадроні І сказала Хая: — Ну, слава Богу, скоро вже поїду в Ялту. А потім додала з докукою: — Тільки нудно з ним. Ах, як нудно. Я вже і так, і сяк, але не можна покинути... Ну, як я буду жити без совнаркомки? Це про Карла Івановича... А на покрівлі латають покрівлю. З'їли літа покрівлю, бо йдуть літа, не вертаютьси. А на краєвиді акварелі силуети церков, силуети будівель, димарів... Іще маленька справка: Хая їде з Карлом Івановичем у Ялту через півтижня, а Яблучкіна з Райським на Кавказ за два дні. Хая пішла в свою кімнату й стала напроти трюмо. Подивилась на себе. На покрівлі латали покрівлю: стук! стук! З'їли літа покрівлю... ...Пахло розтопленим салом... Хая дивиться в трюмо й чує: Яблучкіна знову вистукує закаблучками. Тоді Хая знову пішла до Зої й сказала з обуренням! — Це ж хамка! Це про Яблучкіну. І розповіла: — Хіба я раніш так жила? Тепер що? За ідеї. А перший мій чоловік був директором у заводі... Да... Хая задумливо подивилась на Зоїну маму, а Зоя уважно, перелякано слухала. — А що вона, ця Яблучкіна? Потаскушка! Ну візьми: я ж Райського добре знаю... Ти його раніш бачила з нею?.. Ага! Ти б подивилась! він негліже, а вона перед ним, як сучка хвостиком. Ну, а потім розфуфирилась... Розумієш? Амури. І відзначила з докукою: — А він — дурень. Радий за всяку ціну одкараскатись від неї і не знає як. Боїться скандалу. Ех ти, теоретик! ...Виходив полудень до Зоїного вікна. Закричали в коридорі Зоїиі й мамині діти. В саду «Гастроль» ішла репетиція, кінчалась репетиція, а за силуетами димарів курів шлях. Подзвонили. Це Карло Іванович приніс обід. Зоя перелякано дивиться на маму, підморгує мамі, щоб не прохала в Хаї лишків Хаїного обіду. Мама похитала головою й пішла одчинити двері. А Хая пішла до себе. 

...Обід починається, почався звичайно з того, що Хая не задоволена з обіду. Дивується: чому не видають шоколаду? А від борщу смердить старим салом. Карло Іванович: — Це ж, дєтошька, боршь, боршь всігда з старім салом. Хая не витримала: — Дурень! Лягає на кровать і суворить брови, Карло Іванович винувато дивиться на борщ. ...За вікном «катеринка» грає «Розлуку». Це прийшов німий і закричав за вікном по-дикунськи: — Е-е-е! Полетіли, мабуть, засмальцьовані грошзнаки. І знову чути: стук! стук! — латають покрівлю. Стихли бунти, громи, революція — латають покрівлю. Коли Хая не їсть — не їсть і Карло Іванович. Тоді Хая спитіїла: — А узнав, на якій підставі цей оболтус Пєтушков столується в совнаркомці? Карло Іванович розгублено подивився: — Ах, дєтошька! Я забуфь. Скрикнула Хая: — Забуфь! Забуфь! Нічого сказать — громадянин: забуфь! Хіба ти не бачиш, що ця бездара хитра, як лисиця. А віч — забуфь! Ну й годуй Пєтушкових совнаркомкою. Карло Іванович ще винувато подивився на борщ, а потім несподівано образивси. — Шьорт знає шьо! Шьорт! І підвівся й підсмикнув брюки. Тоді Хая раптом заласкавіла: — Що ти? Що з тобою, не хвилюйся, Карль. Ах, який ти нервовий. От як поїдеш у Ялту... Карло Іванович зневажливо подивився на Хаю, затрусилась русява борідка, почервонів, як стрючковий перець. Ще раз підсмикнув бою-ки й кинувся з кімнати. — Шьорт!.. Прибіг до Зої: — Тафольно... Ві, Зоя, карошій товарішь. Каварітс: долько она будіт мушіть міня? Ніфшелі она міня не люпіт? Шьорт! 

IV 

Поспівав виноград — там, на березі моря, де Алупка, Яйла, Чатир-даг, Карабах, де задумливі татари: «шурум-бурум» — нащадки ліхої татарви. Останні дні перед од'їздом. Ранком уборщиця Пріся заплющує очі: чи зійдуться пальці? І в останні дні демонстративно вистукують закаблучки: Яблучкіна й Хая. Пройшов Пєтушков на службу, конфектно, карамельне усміхається. Іноді й Хая йде на службу. «...Дано сие в том, что он командируется на Кавказ по служебньім обязанностям. Предлагается гражданским...» і т. д. Завтра Райський з Яблучкіною їдуть на Кавказ. А перед од'їздом розігрався-таки скандал. Яблучкіна вилила в раковину помиї, а це побачила Хая. І сказала Хая: — Боже мій, яка некультурність! Яблучкіна фиркнула: — Будь ласка, не вчіть. Сама знаю. — Знаєте, та, мабуть, не все... Ах, яка некультурність!.. Тоді Яблучкіна скрикнула: — Ідіотка! Хая зблідла: — Що ви сказали? — Ідіотка! Хая в знемозі похилилась на стіну: — Ох, мені дурно... Але раптом побігла до дверей і крикнула: — Ти думаєш, що тебе Райський любить? Дулю під ніс... Сучка! Вийшов Пєтушков, конфектно, карамельне посміхався: — А-а-а!.. Хая скипіла: — Чого вам треба? — А-а-а!.. — Дурень! — і вскочила в свою кімнату. Хая конче хвилювалась і покликала Зою. Лаяла Яблучкіну, а потім говорила про Пєтушкова: — От. Живий ескіз для комедії. Сидить у совнаркомці й підслухує, що говорять. Вислухав засідання, а потім до якогось наркома: «Ви ж не забивайте, Сергєй Петрович, сегодня у нас в шесть часов засєданіє».— «Да, да... я помню». А він же на бугайця взяв. От ескіз!.. Ну, брешеш, я таки доб'юсь яким ти махером у совнаркомку попав. Зоя уважно перелякано слухала й вертіла в руках газету за 26. Іще казала Хая: — Брешеш! Ще й з будинку цього виживу. І додала надто серйозно: — Хіба ти не знаєш, що тут тільки члени колегії будуть жити? Я за тебе, дурочка, дуже рада. Тепер ти б ніяк не вселилась. Подякуй мені. 

(Кінець! Кінець! Кінець!) То б'є в літаври моє надхнення. (Кінець! Кінець! Кінець!) 

27. Яблучкіна й Райський їдуть на Кавказ. Метушилась Пріся: — Баришня! А шофер перевозив корзини на вокзал. — Атвєтственной... Гіпо-по-по-там. Райський увійшов до Хаї: — Прощайте! І сказала Хая: — Мені рішуче вас шкода... Опрідільонно... Шофер покликав: — Пожалуйте, машина готова. Райський підвівся. ...А за стіною Яблучкіна вже демонстративно вистукувала закаблучками. Райський пішов. 

27, 28, 29. їхати. І цим їхати. ...Це, здається, в Ібсена, а може, в Пшибишевського — сильна любов перемагає нелюбов, і нелюбов любить. Так Хая комусь: — Я знаю, він мене любить до божевілля. Хай же переможе мою нелюбов. А йому: — Карль! Я люблю тебе, але в мене хороба матки. Я нервова. Комусь: — Він і справді став неврастенік. Йому треба женщини. Але я не можу! не можу! Йому: — Дорогий мій Карль, не забудь захватити в Ялту оце шмаття: це для менструації. 

Сьогодні Карло Іванович ходить самоваром вичищеним. — Ка-арль! Ка-арль! І канарейкою летить Карло Іванович... ...А все-таки сьогодні, в останній день зчинилась драма. Карло Іванович прийшов спати до Хаї і не приніс подушки. Хая довго мовчала. ...В саду «Гастроль» не було симфонічної оркестри — співав московський Пірогов. Кричали: — Блоху! Блоху! Але не схотів співати блоху: гонор знаменитости. Раптом вдарив духовий оркестр. Хая спитала: 

— Чого ти не приніс подушки? Карло Іванович: — Я, дєтошька, забуфь! — Забуфь! Забуфь! І... почала розпікати, і... почала. — Забуфь! Забуфь! Як і треба було чекати, Карло Іванович довго слухав, а потім пополотнів. Але на цей раз так пополотнів, як ніколи. Спершу він підсмикнув брюки, потім забігав по кімнаті і раптом закричав мов не своїм голосом: — Рабіня! Рабіня! Шьо ті мушаєшь меня? Рабіня. Трусилась борідка, ще підсмикував брюки й кричав не своїм голосом. Хая перелякалась: — Зою, Зоїчко! Йди сюди. Він уб'є мене. Прийшла Зоя, але Карло Іванович конче розійшовся: — Рабіня!.. Рабіня! Два хота мушаєшь! Хая теж пополотніла: — Карль! Що ти кажеш? Боже мій! Ти попираєш усе святе: ми так жили два роки... Ах, Боже мій! Зою, мені темніє в очах. Ох! Ох! Тоді Карло Іванович вискочив із кімнати й ускочив у Зоїну кімнату. І чути було на всю квартиру гістеричне: — Рабіня! Рабіня! Хая обняла Зою: — Що мені робити, скажи, що мені робити... Пропала Ялта!.. Що .ч буду робити без совнаркомки? Але коли Карло Іванович стих, Хая заговорила з сумом: — Він, їй-богу, скоро вмре. Він неврастенік. Я вже спокійно чекам на його смерть... Тільки що мені робити? Пропала Ялта!.. І плачем заплакала... В саду стихло: публіка розійшлась. За вікном жевріли зорі. Зоя вийшла з Хаїної кімнати й пішла до себе. Карло Іванович, блідий, схвильований, сидів край вікна. — Канець! Тафольно! Я фам, Зоя, правду скажу: ізтєфалась ана два хота, а тепер канець. Тафольно. І підвівся: — До сфітання! Пойду к сіпє. Тафольно!.. Мі сеферні люді долько терпім, но — тафольно!.. І рішуче пішов до себе на другий поверх. 

Так було 29. 30 Пріся прийшла убирати і вже не гадала на пальцях. ...Пробіг (конфектно, карамельне) Пєтушков. А 30 увечері кур'єрським потягом Карло Іванович з Хаєю їхали в Ялту. Карло Іванович говорив: — Шьо, дєтошька? Хая дивилась убік... 

А про свиню я так нічого й не сказав. І не скажу. Свиня для того: «підложити свиню», не сказати про свиню — це прийом.