Дівичії ночі Висушили карі очі Дівичії ночі. «Черниця Мар'яна» Розплелася густа коса Аж до пояса, Розкрилися перси-гори, Хвилі серед моря; Засіяли карі очі, Зорі серед ночі, Білі руки простяглися — Так би й обвилися Кругом стану. І в подушку Холодну впилися, Та й заклякли, та й замерли, З плачем рознялися. «Нащо мені коса-краса, Очі голубині, Стан мій гнучий... коли нема Вірної дружини, Немає з ким полюбитись, Серцем поділитись... Серце моє! серце моє! Тяжко тобі битись Одинокому. З ким жити, З ким, світе лукавий, Скажи мені... Нащо мені Тая слава... слава. Я любить, я жити хочу Серцем, не красою! А мені ще й завидують, Гордою і злою Злії люди нарікають. А того й не знають, Що я в серці заховала... Нехай нарікають, Гріх їм буде... Боже милий, Чому ти не хочеш Укоротить свої темні, Тяжкі мені ночі!.. Бо я вдень не одинока — З полем розмовляю, Розмовляю і недолю В полі забуваю, А вночі...» — та й оніміла, Сльози полилися... Білі руки простяглися, В подушку впилися. 18 травня 1844, СПБ