До Основ'яненка 


Б'ють пороги; місяць сходить, 
Як і перше сходив... 
Нема Січі, пропав і той, 
Хто всім верховодив! 
Нема Січі; очерети 
У Дніпра питають: 
«Де то наші діти ділись, 
Де вони гуляють?» 
Чайка скиглить літаючи, 
Мов за дітьми плаче; 
Сонце гріє, вітер віє 
На степу козачім. 
На тім степу скрізь могили 
Стоять та сумують; 
Питаються у буйного: 
«Де наші панують? 
Де панують, бенкетують? 
Де ви забарились? 
Вернітеся! дивітеся — 
Жита похилились, 
Де паслися ваші коні, 
Де тирса шуміла, 
Де кров ляха, татарина 
Морем червоніла — 
Вернітеся!» — «Не вернуться! 
Заграло, сказало 
Синє море.— Не вернуться, 
Навіки пропали!» 
Правда, море, правда, синє! 
Такая їх доля: 
Не вернуться сподівані, 
Не вернеться воля, 
Не вернуться запорожці, 
Не встануть гетьмани, 
Не покриють Україну 
Червоні жупани! 
Обідрана, сиротою 
Понад Дніпром плаче; 
Тяжко-важко сиротині, 
А ніхто не бачить... 
Тілько ворог, щ.о сміється... 
Смійся, лютий враже! 
Та не дуже, бо все гине,— 
Слава не поляже; 
Не поляже, а розкаже, 
Що діялось в світі, 
Чия правда, чия кривда 
І чиї ми діти. 
Наша дума, наша пісня 
Не вмре, не загине... 
От де, люде, наша слава, 
Слава України! 
Без золота, без каменю, 
Без хитрої мови, 
А голосна та правдива, 
Як господа слово. 
Чи так, батьку отамане? 
Чи правду співаю? 
Ех, якби-то!.. Та що й казать? 
Кебети не маю. 
А до того — Московщина, 
Кругом чужі люде. 
«Не потурай»,— може, скажеш, 
Та що з того буде? 
Насміються на псалом той, 
Що виллю сльозами; 
Насміються... Тяжко, батьку, 
Жити з ворогами! 
Поборовся б і я, може, 
Якби малось сили; 
Заспівав би,— був голосок, 
Та позички з'їли. 
Отаке-то лихо тяжке, 
Батьку ти мій, друже! 
Блуджу в снігах та сам собі: 
«Ой не шуми, луже!» 
Не втну більше. А ти, батьку, 
Як сам здоров знаєш; 
Тебе люде поважають, 
Добрий голос маєш; 
Співай же їм, мій голубе, 
Про Січ, про могили, 
Коли яку насипали, 
Кого положили. 
Про старину, про те диво, 
Що було, минуло — 
Утни, батьку, щоб нехотя 
На ввесь світ почули, 
Що діялось в Україні, 
За що погибала, 
За що слава козацькая 
На всім світі стала! 
Утни, батьку, орле сизий! 
Нехай я заплачу, 
Нехай свою Україну 
Я ще раз побачу, 
Нехай ще раз послухаю, 
Як те море грає, 
Як дівчина під вербою 
Гриця заспіває. 
Нехай ще раз усміхнеться 
Серце на чужині, 
Поки ляже в чужу землю, 
В чужій домовині. 

[1839, С.-Петербург]