*** 

Дурні та гордії ми люди 
На всіх шляхах, по всій усюді, 
А хвалимось, що ось-то ми 
І над землею, і водою 
І од палат та до тюрми 
Усе царі, а над собою 
Аж деспоти — такі царі, 
І на престолі і в неволі. 
І все то те по добрій волі, 
По волі розуму горить, 
Як той маяк у синім морі, 
Чи те... в житейськім. Само так 
У нас у костяній коморі 
Горить розумний той маяк, 
А ми оливи наливаєм 
Та байдуже собі співаєм — 
Чи то в годину, чи в напасть. 

Орли, орли ви сизокрилі, 
Поки вам лихо не приснилось, 
Хоч невеличке, хоч на час! 
А там — під лавою в шиночку 
Сховаєтесь у холодочку. 
Огонь небесний той погас, 
І в тую костяну комору 
Полізли свині ізнадвору, 
Мов у калюжу, та й сопуть. 
І добре роблять, що кують 
На руки добрії кайдани 
Та чарки в руки не дають 
Або ножа, а то 6 зарані 
Гарненько з лиха б напились, 
А потім з жалю заридали 
Та батька, матір прокляли 
І тих, що до хреста держали. 
А потім ніж — і потекла 
Свиняча кров, як та смола, 
З печінок ваших поросячих. 
А потім... 

[Перша половина 1849, Косарал]