*** 

Хоча лежачого й не б'ють, 
То і полежать не дають 
Ледачому. Тебе ж, о Cуко! 
І ми самі, і наші внуки, 
І миром люди прокленуть! 
Не прокленуть, а тілько плюнуть 
На тих оддоєних щенят, 
Що ти щепила. Муко! Муко! 
О скорб моя, моя печаль! 
Чи ти минеш коли? Чи псами 
Царі з міністрами-рабами 
Тебе, о люту, зацькують! 
Не зацькують. А люде тихо, 
Без всякого лихого лиха 
Царя до ката поведуть. 

20 жовтня [1860, С.-Петербург]