Гоголю 


За думою дума роєм вилітає, 
Одна давить серце, друга роздирає, 
А третяя тихо, тихесенько плаче 
У самому серці, може, й бог не побачить. 

Кому ж її покажу я, 
І хто тую мову 
Привітає, угадає 
Великеє слово? 
Всі оглухли – похилились 
В кайданах… байдуже… 
Ти смієшся, а я плачу, 
Великий мій друже. 
А що вродить з того плачу? 
Богилова, брате... 
Не заревуть в Україні 
Вольнії гармати. 
Не заріже батько сина, 
Своєї дитини, 
За честь, славу, за братерство, 
За волю Вкраїни. 
Не заріже – викохає 
Та й продасть і різницю 
Москалеві. Це б то, бачиш, 
Лепта удовиці 
Престолові-отечеству 
Та німоті плата. 
Нехай, брате. А ми будем 
Сміяться та плакать. 

30 грудня 1844, С.-Петербург