*** 

Коло гаю в чистім полі, 
На самій могилі, 
Дві тополі високії 
Одна одну хилить. 
І без вітру гойдаються, 
Мов борються в полі. 
Ото сестри-чарівниці — 
Отії тополі. 

Закохалися обидві 
В одного Івана; 
А Іван, козак звичайний, 
Обох їх не ганив, 
А лицявся то з тією, 
То з другою любо... 
Поки в яру увечері 
Під зеленим дубом 
Не зійшлися усі троє. 
«Отак-то ти, кате! 
Знущаєшся над сестрами...» 
І пішли шукати 
Трути-зілля, щоб Івана 
Завтра отруїти. 
Найшли зілля, накопали 
І стали варити. 
Заплакали, заридали... 
А нема де дітись, 
Треба варить. Наварили, 
Йвана отруїли 
Й поховали коло гаю 
В полі на могилі. 
І байдуже? Ні, не дуже. 
Бо сестри ходили 
Що день божий вранці-рано 
Плакать над Іваном, 
Поки самі потруїлись 
Тим зіллям поганим. 
А бог людям на науку 
Поставив їх в полі 
На могилі тополями. 
І тії тополі 
Над Іваном на могилі, 
Коло того гаю, 
І без вітру гойдаються, 
І вітер гойдає. 

[Друга половина 1848, Косарал]