*** 

Лічу в ненолі дні і ночі, 
І лік забуваю. 
О господи, як то тяжко 
Тії дні минають. 
А літа пливуть за ними, 
Пливуть собі стиха, 
Забирають за собою 
І добро і лихо. 
Забирають, не вертають 
Ніколи нічого, 
І не благай, бо пропаде 
Молитва за богом. 

Каламутними болотами, 
Меж бур'янами, за годами 
Три года сумно протекли. 
Багато дечого взяли 
З моєї темної комори 
І в море нишком однесли. 
І нишком проковтнуло море 
Моє не злато-серебро, 
Мої літа, моє добро, 
Мою нудьгу, мої печалі, 
Тії незримії скрижалі, 
Незримим писані пером. 
Нехай гнилими болотами 
Течуть собі меж бур'янами 
Літа невольничі. А я! 
Такая заповідь моя! 
Посиджу трошки, погуляю, 
На степ, на море подивлюсь, 
Згадаю дещо, заспіваю 
Та й знов мережать заходжусь 
Дрібненько книжечку. Рушаю. 

[Перша половина 1850, Оренбург; 1858, Петербург]