П. С. 


Не жаль на злого, коло його 
І слава сторожем стоїть. 
А жаль на доброго такого, 
Що й славу вміє одурить. 

І досі нудно, як згадаю 
Готический с часами дом; 
Село обідране кругом; 
І шапочку мужик знімає, 
Як флаг побачить. Значить, пан 
У себе з причетом гуляють. 
Оцей годований кабан! 
Оце ледащо. Щирий пан, 
Потомок гетьмана дурного 
І презавзятий патріот; 
Та й християнин ще до того. 
У Київ їздить всякий год, 
У свиті ходить меж панами, 
І п'є горілку з мужиками, 
І вольнодумствує в шинку. 
Отут він ввесь, хоч надрукуй. 
Та ще в селі своїм дівчаток 
Перебирає. Та спроста 
Таки своїх байстрят з десяток 
У год подержить до хреста. 
Та й тілько ж то. Кругом паскуда! 
Чому ж його не так зовуть? 
Чому на його не плюють? 
Чому не топчуть!! Люде, люде! 
За шмат гнилої ковбаси 
У вас хоч матір попроси, 
То оддасте. Не жаль на його, 
На п'яного Петра кривого. 
А жаль великий на людей, 
На тих юродивих дітей! 

[Друга половина 1848, Косарал]