Авторство цьогу твору недоведене (DUBIA) *** Нудно мені, тяжко – що маю робити? Молитися богу? Так думка не та! Не рад би єй-богу, не рад би журитись, Та лихо спіткало, а я сирота. Нема кому в світі порадоньки дати, Нема з ким прокляту журбу поділить, Ніхто не пригорне, як рідная мати, Ніхто не спитає: “Що в тебе болить?” Зелена діброва – та що мені з того, Що вона зелена в чужому краю!.. Цураються люди мене, як чужого, А чи привітають – жалю завдають! Вони п’ють, гуляють, у них доля дбає, А в мене немає – сміються мені: “Чи бачиш, меж нами ледащо гуляє!” Ледащо?..А за що!.. Що на чужині! Гуляйте, глузуйте – ваша доля мати, А мені меж вами немає де стать. Я в сірій свитині, ви пани багаті, Не смійтеся ж з мене, що я сирота! Прибуде година, коли не загину – Меж вами, панами, недоля моя, – Полину, побачу свою Україну: То ненька рідненька, то сестри стоять – В степу при дорозі – високі могили… Отам моя доля, там світ божий милий! [1837]