N. N. 


О думи мої! О славо злая! 
За тебе марно я в чужому краю 
Караюсь, мучуся... але не каюсь!.. 
Люблю, як щиру, вірну дружину, 
Як безталанную свою Вкраїну! 
Роби що хочеш з темним зо мною, 
Тілько не кидай, в пекло з тобою 
Пошкандибаю ....... 
. . . . . . . . . . . . . . . . 
Ти привітала 
Нерона лютого, Сарданапала, 
Ірода, Каїна, Христа, Сократа, 
О непотребная! Кесаря-ката 
І грека доброго ти полюбила 
Однаковісінько!.. бо заплатили. 
А я, убогий, що принесу я? 
За що сірому ти поцілуєш? 
За пісню-думу?.. Ой гаю, гаю, 
Й не такі, як я, дармо співають. 
І чудно, й нудно, як поміркую, 
Що часто котяться голови буї 
За теє диво! мов пси, гризуться 
Брати з братами й не схаменуться. 
А теє диво, всіми кохане: 
У шинку покритка, а люде п'яні! 

[Друга половина 1847, Орська кріпость]