*** 

Ой крикнули сірії гуси 
В яру на ставу; 
Стала слава на все село 
Про тую вдову. 
Не так слава, не так слава, 
Як той поговір, 
Що заїздив козак з Січі 
До вдови на двір. 
«Вечеряли у світлиці, 
Мед-вино пили 
І в кімнаті на кроваті 
Спочити лягли». 
Не минула слава тая, 
Немарне пішла: 
Удовиця у М'ясниці 
Сина привела. 
Вигодувала малого, 
До школи дала. 
А із школи його взявши, 
Коня купила, 
А коня йому купивши, 
Сідельце сама 
Самим шовком вишивала, 
Златом окула, 
Одягла його в червоний 
В жупан дорогий, 
Посадила на коника... 
«Гляньте, вороги! 
Подивітесь!» Та й повела 
Коня вздовж села. 
Та й привела до обозу; 
В військо оддала... 
А сама на прощу в Київ, 
В черниці пішла. 

[Перша половина 1849, Косарал]