*** 

<i><small>Привикне, кажуть, 
собака за возом бігти, 
то біжить і за саньми.</i></small> 

То так і я тепер пишу: 
Папір тілько, чорнило трачу... 
А перш! Єй-богу, не брешу! 
Згадаю що чи що набачу, 
То так утну, що аж заплачу. 
І ніби сам перелечу 
Хоч на годину на Вкраїну, 
На неї гляну, подивлюсь, 
І, мов добро кому зроблю, 
Так любо серце одпочине. 
Якби сказать, що не люблю, 
Що я Украйну забуваю 
Або лукавих проклинаю 
За те, що я тепер терплю,— 
Єй-богу, братія, прощаю 
І милосердому молюсь, 
Щоб ви лихим чим не згадали; 
Хоч я вам кривди не робив, 
Та все-таки меж вами жив, 
То, може, дещо і осталось. 

[Кінець 1847, Орська кріпость]