Думка 


Тяжко-важко в світі жити 
Сироті без роду: 
Нема куди прихилиться,— 
Хоч з гори та в воду! 
Утопився б молоденький, 
Щоб не нудить світом; 
Утопився б,— тяжко жити, 
І нема де дітись. 
В того доля ходить полем — 
Колоски збирає; 
А моя десь, ледащиця, 
За морем блукає. 
Добре тому багатому: 
Його люди знають; 
А зо мною зустрінуться — 
Мов недобачають. 
Багатого губатого 
Дівчина шанує; 
Надо мною, сиротою, 
Сміється, кепкує. 
«Чи я ж тобі не вродливий, 
Чи не в тебе вдався, 
Чи не люблю тебе щиро, 
Чи з тебе сміявся? 
Люби ж собі, моє серце, 
Люби, кого знаєш, 
Та не смійся надо мною, 
Як коли згадаєш. 
А я піду на край світа... 
На чужій сторонці 
Найду кращу або згину, 
Як той лист на сонці». 
Пішов козак сумуючи, 
Нікого не кинув; 
Шукав долі в чужім полі 
Та там і загинув. 
Умираючи, дивився, 
Де сонечко сяє... 
Тяжко-важко умирати 
У чужому краю! 

Гатчина, 24 листопада 1838 року