В КАЗЕМАТІ


I 

Ой одна я, одна, 
Як билиночка в полі, 
Та не дав мені бог 
Ані щастя, ні долі. 
Тілько дав мені бог 
Красу – карії очі, 
Та й ті виплакала 
В самотині дівочій. 
Ані братика я, 
Ні сестрички не знала, 
Меж чужими зросла, 
І зросла – не кохалась! 
Де ж дружина моя, 
Де ви, добрії люде? 
Їх нема, я сама. 
А дружини й не буде! 

[Між 17 квітня і 19 травня 1847, С.-Петербург]