В КАЗЕМАТІ


II 

За байраком байрак, 
А там степ та могила. 
Із могили козак 
Встає сивий, похилий. 
Встає сам уночі, 
Іде в степ, а йдучи 
Співа, сумно співає: 

“Наносили землі 
Та й додому пішли, 
І ніхто не згадає. 
Нас тут триста, як скло! 
Товариства лягло! 
І земля не приймає. 
Як запродав гетьман 
У ярмо християн, 
Нас послав поганяти. 
По своїй по землі 
Свою кров розлили 
І зарізали брата. 
Крові брата впились 
І отут полягли 
У могилі заклятій”. 

Та й замовк, зажуривсь 
І на спис похиливсь. 
Став на самій могилі, 
На Дніпро позирав, 
Тяжко плакав, ридав, 
Сині хвилі голосили. 
З-за Дніпра із села 
Руна гаєм гула, 
Треті півні співали. 
Провалився козак, 
Стрепенувся байрак, 
А могила застогнала. 

[Між 17 квітня і 19 травня 1847, С.-Петербург]