*** 

В неволі, в самоті немає, 
Нема з ким серце поєднать. 
То сам собі оце шукаю 
Когось-то, з ним щоб розмовлять, 
Шукаю бога, а находжу 
Таке, що цур йому й казать. 
От що зробили з мене годи 
Та безталання; та ще й те, 
Що літечко моє святе 
Минуло хмарно, що немає 
Ніже єдиного случаю, 
Щоб до ладу було згадать. 
А душу треба розважать, 
Бо їй так хочеться, так просить 
Хоч слова тихого. Не чуть, 
І мов у полі сніг заносить 
Не охолонувший ще труп. 

[Друга половина 1848, Косарал]