*** 

З передсвіта до вечора, 
А з вечора до досвіта 
Летить стріла каленая, 
Бряжчить шабля о шеломи, 
Тріщать списи гартовані 
В степу, в незнаємому полі, 
Середи землі Половецької. 

Земля чорна копитами 
Поорана, поритая; 
Костьми земля засіяна, 
А кровію политая. 
І журба-туга на тім полі 
Зійшла для Руської землі. 

Що гомонить отам, зичить 
Удосвіта? То повертає 
Той Ігор військо на пригоду 
Тому буй туру Всеволоду. 
І бились день, 
І другий билися, 
Та коло полудня на третій 
Поникли Ігореві стязі. 

Отак на березі Каяли 
Брати різнились; бо не стало 
Крові-вина!.. Допировали 
Хоробрі русичі той пир, 
Сватів упоїли, 
А самі простяглися 
За землю Руськую. Хилилась 
І слалась, плачучи, трава; 
Високі гнулись дерева... 
Додолу гнулися, журились! 

6 червня [1860, С.-Петербург]