*** 

За сонцем хмаронька пливе, 
Червоні поли розстилає 
І сонце спатоньки зове 
У синє море: покриває 
Рожевою пеленою, 
Мов мати дитину. 
Очам любо. Годиночку, 
Малую годину 
Ніби серце одпочине, 
З богом заговорить... 
А туман, неначе ворог, 
Закриває море 
І хмароньку рожевую, 
І тьму за собою 
Розстилає туман сивий, 
І тьмою німою 
Оповиє тобі душу, 
Й не знаєш, де дітись, 
І ждеш ного, того світу, 
Мов матері діти. 

[Перша половина 1849, Косарал]