*** 

Заросли шляхи тернами 
На тую країну, 
Мабуть, я її навіки, 
Навіки покинув. 
Мабуть, мені не вернутись 
Ніколи додому? 
Мабуть, мені доведеться 
Читати самому 
Оці думи? Боже милий! 
Тяжко мені жити! 
Маю серце широкеє — 
Ні з ким поділити! 
Не дав єси мені долі, 
Молодої долі! 
Не давав єси ніколи, 
Ніколи! ніколи! 
Не дав серця молодого 
З тим серцем дівочим 
Поєднати! Минулися 
Мої дні і ночі 
Без радості, молодії! 
Так собі минули 
На чужині. Не найшлося 
З ким серцем ділитись, 
А тепер не маю навіть 
З ким поговорити! 
Тяжко мені, боже милий, 
Носити самому 
Оці думи. І не ділить 
Ні з ким,— і нікому 
Не сказать святого слова, 
І душу убогу 
Не радовать, і не корить 
Чоловіка злого, 
І умерти!.. О господи! 
Дай мені хоч глянуть 
На народ отой убитий, 
На тую Украйну! 

[Перша половина 1849, Косарал]