Казка 

Як купала мене мати 
у любистку, 
трусив зорi Див iз лану 
у колиску. 
Схиляв голову весняну 
голий мiсяць 
до маленьких моїх нiжок 
в купiль свiжу. 
Вода з мiсяця збiгала 
на малого, 
нiби срiблом полоскала 
тепле лоно. 
Як скупала мати сина, 
то мiж зорi 
положила у колиску, 
як у полi: 
Як у полi, на могилi 
коло яру, 
у пшеницю клосисту 
серед лану. 
Та в купелi моє серце 
залишилось, 
й мати вилила з водою 
пiд калину. 
М'ячi срiбнi кругом серця 
впали в трави — 
солов'ї їх покотили 
на дзеркала. 
Ромен-зiлля зросло з серця 
в росах кутих, 
йому в листя упав мiсяць 
з озер гнутих. 
Погойднулось ромен-зiлля 
на все поле, 
свою голову вмочило 
в синє море. 
З моря сокiл тодi степом 
нап'яв крила, 
з крил тумани поспадали 
скiзь по нивах. 
Й ромен-зiлля стало в'януть 
у туманах: 
Iшла дiвчина й зiрвала 
його в травах. 
Тепер дiвчину шукаю 
в теплих зорях — 
дзвоню в роси, з поля босий 
в синi гори!