Цей спертий запах смерти, наче спирт, 
геть виповнив кімнату синім чадом 
душі, своїм притьмареним свічадом, 
і обсідає душу, мов упир. 
На чорному папері білі літери 
просипані, мов янголи ясні, 
котрі шепочуть: не марудься в сні, 
з похмурого чола зажуру витри, 
бо ти єси за нею, потойбіч 
людського остраху і сподівання. 
До узголів'я клониться світання 
у кілька поминальних ярих свіч.