Колимські закували зозулі, 
шумує потік, молода шипшина 
жовтавий стромить лист. Легкі хмарки 
на порцеляновому виснуть небі. 
А я на цій модриновій колоді 
читаю про засланця-пустуна. 
Пусте, пустуне! Жити — пустувати, 
награючи цимбальний свій стожаль, 
губити, віднаходити, втрачати 
й знову губити — наш веселий хрест. 
Ми двічі не вмираємо. Ми сущі 
раз — і навіки, і на все життя. 
Не жебраємо ласки ні від кого. 
Радій: кують колимські зозулі.