Мов жертва щиростi — життя, 
мов молодечих крил 
пружнавий трiск, як небуттям 
укрився суходiл. 
Ти ще на кiнчику пера 
возносишся увись. 
а вже пора? Давно пора. 
Спадаючи, молись. 
Як жертва щиростi, як кат 
оговтаних бажань, 
переминай за гранню грань, 
чекаючи розплат — 
за те, що марнував свiй вiк, 
надмiру неба праг, 
що був людинi чоловiк, 
i друг, i брат, i враг. 
I я найперше помолюсь 
I вдруге помолюсь 
I втретє помолюсь. 
I в смерть 
з землею порiднюсь.