— Надворі дощ? — я запитав 
— А так, на небі ні хмарини 
I сльози на очах дружини 
від сподівань і від ослав 
— А що ти, плачеш? та покинь 
— Авжеж, сміюся. Довгі злидні 
в цій подобизні днів невидні. 
Так розтає пітьмою тінь. 
— Їй-богу, не збагну. 
Дарма. 
Усе збагнеш, коли прикрутить. 
А хто вам вроду каламутить? 
Хто варить воду з нас? 
— Нема нікого винного. Здається, 
що сам господь — на всій вині. 
— Ти забігаєш аж у дні майбутнього? 
Тобі не йметься? 
Надієшся на сили віщі? 
На арифметику чекань? 
— На небі ні хмарини. 
— Глянь — 
надворі мов з відра періщить.