Напередодні свята, 
коли люди метнулися по крамницях, 
виносячи звідти шпроти, смажену рибу, 
шинку і горілку з перцем, 
якийсь дивак, обутий в модні черевики 
(такі тиждень тому були викинули 
в універмазі “Україна” — двадцять два 
п'ятдесят з навантаженням — дитячі штанці 
вісімнадцятого розміру), облився чортівнею 
і підпалив себе. 
О, він горів, як порося, смажене примусом,— 
налетів на людей, що культурно собі стояли 
в черзі за цитринами. 
Порозбігалися усі як один: 
від нього так несло смаленим — 
носа було навернути ніяк. 
На щастя узялося кілька міліціонерів, 
одразу вкинули його в машину 
і помчали в бік Лук'янівки. 
А черги ми таки достоялись. Аякже: 
що то за святковий стіл без цитрин?