Невже ти народився, чоловіче, 
щоб зазирати в келію мою? 
Невже т в о є життя тебе не кличе? 
Чи ти спізнав життєву путь свою 
на цій безрадісній сумній роботі, 
де все людською мукою взялось? 
Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі, 
твоїм нещастям серце пойнялось 
моє недужне. Ти ж — за мене вдвоє 
нещасніший. Я — сам. А ти — лиш тінь. 
Я є добро, а ти — труха і тлінь, 
а спільне в нас — що в'язні ми обоє 
дверей обабоки. Ти — там, я — тут. 
На порізнили мури, як статут.