Порiдшала земна тужава твердь, 
мiський мурашник поточив планету. 
Мiлiцьйонери, фiзики, поети 
вигадливо майструють власну смерть. 
Протрухлий український материк 
росте, як гриб. Вже навiть немовлятко 
й те обiцяє стати нашим катом 
i порубати вiковий порiг, 
дiдiвським вимшiлий патрiотизмом, 
де зрiдка тiльки човгання чобiт 
нагадуе: iще iснує свiт, 
справiку заборонений, як схизма. 
Ця твердь земна трухлявiє щодня, 
а ми все визначаємось. До сутi 
доходимо. I господом забутi, 
вiтчизни просимо, як подання.