П'ючи біду, неначе оковиту, 
я заховався, змовкнув і затих. 
Ні ворогів, ні друзів дорогих, 
ні сліз, ані клятьби, ані привіту, 
ані небес, ні сонця — теж нема. 
Мені затоваришила пітьма, 
і мури світять, коли ніч безсонна 
стоїть, мов небезпечна оборона — 
ледь по кутках снується павутинням, 
мовляв, козаче, наберись терпіння, 
не нарікай на долю ненаситу 
і пий біду, неначе оковиту.