Сто дзеркал спрямовано на мене, 
в самоту мою і німоту. 
Справді — тут? Ти справді — тут? Напевне, 
ти таки не тут. Таки не тут. 
Де ж ти є? А де ж ти є? А де ж ти? 
Урвище? Залом? Ачи зигзаг? 
Ось він, довгожданий дощ. Як з решета. 
Заливає душу, всю в сльозах. 
Сто твоїх конань. Твоїх народжень. 
Страх як тяжко висохлим очам. 
Хто єси? Живий чи мрець? Чи може, 
і живий, і мрець? I сам на сам?