Так тонко-тонко сни мене вели 
повз кучугури й урвища — додому, 
туди, назустріч горю молодому, 
де в кілька вод мої жалі текли 
устами матері, дружини й сина. 
Знялась моя жалоба до небес, 
бо замість дому був дубовий хрест 
так грубо струганий. І в ту хвилину 
я був збагнув: ховається життя 
за смерті паравани ажурові, 
що, люблячи, ми з люблячого крові 
річками точимо. Аби знаття, 
я б свого серця не віддав нікому 
і не стирав би марне постоли. 
Так тонко-тонко сни мене вели 
повз кучугури й урвища — додому.