Танцює зек у батькових чоботях, 
мов дерев'яним гупає прачем. 
Під сивим небом і дрібним дощем 
обтрушує він душу від скорботи 
і сажі самоти. А дощ іде, 
біжить вода за номерного коміра — 
від Києва добіг би до Житомира 
за шістдесят хвилин, котрі щодень 
йому дають на радощі та гулі. 
Посадженому в саж, йому дарма, 
що просвіту і продиху нема, 
він, навіжений, долі сучить дулі.