Тюремних вечорів смертельні алкоголі, 
тюремних досвітків сліпа, як близна, ртуть. 
А сто мерців, обсівши серце, ждуть 
моєї смерті, а своєї долі. 
І день при дні глевтяники жують, 
аби чим-небудь душу закропити. 
Валує дим — то дні несамовиті 
вершать а чи розпочинають путь — 
по спогадах, що в пам'яті гніздяться, 
по втратах, що тебе з усіх спромог 
угору поривають, коли Бог 
постав, як лютий бич і можновладця.