Вмирає пiзно чоловiк, 
а родиться дочасно, 
тому й на свiтi жити звик, 
як раб i рабовласник. 
Вiн като-жертва, жертво-кат, 
страждає i богує, 
iде вперед, немов назад, 
як душу гнiв руйнує. 
О свiте свiте свiте мiй, 
Їй-бо, нiяк не звикну: 
невже твiй син — то тiльки злий, 
а добрий — то калiка? 
А все немудре. Доживу 
вiка, докалiчiю, 
Допоки жили не зiрву 
чи не зламаю шиї.