Як страшно відкриватися добру. 
Як страшно зізнаватись, що людина 
Iще не вмерла в нас. Як страшно ждати, 
коли вона захована помре 
у темряві, щоб нишком відвезти 
на цвинтар душ, і щастя запопасти, 
якого вже до ран не прикладеш. 
Як вабить зло. Як вабить гріх — піти 
світ-за-очі, повіятися з вітром 
і власної подоби утекти, 
мов чорта лисого. Кульгавий день 
увійде в темінь, гляне по криївках 
і завагається. Бо шкода праці: 
сидить при ватрі плем'я самоїдів, 
щасливо позіхає. На вогні 
печеться м'ясо. В казані окріп 
переливається. Сьорбають юшку 
і, повні філософських резигнацій, 
мізкують, з кого б смажити печеню, 
щоб стало на сніданок і обід. 
Кульгавий день відходить, бо печерний 
ікластий лютий смерк не западе, 
допоки аж останній самоїд 
не з'ість себе самого і помре 
Iз філософським виразом. Мовляв, 
Життя коротке, а — забракло м'яса.